Місцевість, в якій знаходиться палац дуже мальовнича. Круті пагорби сходять до річки. А самі пагорби розділяє глибокий яр. Палац заглядає у водне плесо річки Жван, яка опоясує його з двох сторін. У теплу пору року все тут потопає у зелені дерев , ховаючи у своїх тінях славетну історію цієї місцини.

Та не тільки краса природи робить цю місцину прекрасною , але і її історична минувшина.

Признаємося вам, що десь тут, на цьому місці зарита ота історична пуповина нашого маленького містечка.

Адже, як показують історичні джерела Що починаючи з першого власника Пана Чурила, який на цьому місці заклав укріплене замчище і в подальшому кожний власник тільки й те робив що добудовував і укріплював уже існуючий замок.

В «Польській географічній енциклопедії» можемо прочитати такі слова: «Подорожні проїжджали через поселення Чурилів. Селище складається лише з великого замка і девяти димів. І все це обнесено мурусом.» І тому перші згадки про селище відносимо до 1493 року. З замком нам все було зрозуміло, а от що то за девять димів? Ми розгадали цю загадку, димами колись називали будинки обнесені високими мурусами – мурами, у часи Київської Русі на димар накладами податок , тому говорили не дім а дим.

В історії Чурилівці перетворились на Курилівці, а так як у володінні Пана Чурила Чурилівців було багато, тому і приєднується ще й назва Муровані., тобто обнесені Муросом – стіною.

Подальші власники Чурилівців пан Георгій Язловецький, Поляновський зводили навколо села оборонні споруди. В 1555 році Муровані Курилівці досить укріплений населений пункт. Благо природного матеріалу пісковика вистачало.

За розповідями старих людей його просто били великими шматками, обробляли і складали один на один роблячи невеликі зазубрини, чи скріплювали розчином, який простоявши століття і до сьогодні не зруйнувався.

Наприкінці XVIIIст.  Муровані Курилівці стали власністю Косаківських. На підмурках старих замкових стін будується їхня подільська резиденція.

Катаржина Коссаківська славилася своєю всціпливістю і гострим язиком і жила переважно в Станіславі та Кристинополі. Після того, як Поділля в 1793р. увійшло до складу імперії Романових, всі польські дворяни мали присягнути на вірність Катерині ІІ. Літня вже Катерина непоїхала до Петербурга, через що їй погрожувала або конфіскація подільських маєтків, або їх примусовий продаж.  

Знадобилися старі зв'язки родини Потоцьких, які й допомогли не втратити Курилівці, хоча їх і прийшлося переказати в 1795р. Станіславу Дельфіну Комару .

Так на людину майже без грошей падають велетенські маєтки .

Як вже згадувалося, маєток від Катерини ІІ отримує Станіслав Комар. Майже всі споруди відносяться до 1805р.  Нове житло для родини Комарів - палац зводився прямо на місці замку. Кам’яні мури-ескарпи з низькими амбразурами стали своєрідним стилобатом. Так як місцевість, на якій зводився палац – рельєфна, то будівля була з головного фасаду двоповерхова, а з паркового мала три поверхи.

Комар захоплювався французькою модою тому палац і всі будівлі були побудовані у стилі « Французького класицизму ».

Є опис мандрівників « Над водним плесом височить прекрасний палац, ніби ввібрав він у себе проміння сонця, а завершує це все зелений дах.» В історію палац увійшов під назвою « Подільський Лувр ».

Палац розташовується посеред великого ландшафтного парку, закладеного великим майстром паркового мистецтва на Поділлі, ірландцем Діонісієм Маклером. Вже завдяки своєму розташуванні в глибокому яру Жванця парк має дуже мальовничий вигляд, а ще коли ним займався такий майстер...

Він використав природні дані ландшафту, і розбивав парк з урахування величезних природних скель, пагорбистої місцевості, відкриваючи перспективи на палац. Створено чотири пейзажний алеї. Також Діонісієм перепланована долина річки Жван, на манер французької моди, палац відображався у водах ставка, якого створили руками селян. На жаль невблаганний над історією, у 1972 році панський ставок був затоплений водами сучасного водосховища.

В парку колись стояло кілька павільонів, дотепер збереглися кілька старих містків, зведених теж в 1805р.

До парку проходимо через міст шлюз.

В трохи зарослому парку збереглися дві кам’яні лави того часу.

Неподалік від маєтку знаходиться кам’яний трьохарковий міст через ріку Жван. Він свого роду старожил - був побудований в 1805р.

Прогулянка від парку на подвір’я школи. В рівні першого поверху паркового фасаду вздовж будівлі проходить галерея на стовпах, над якою розташовані балкони, на кам’яних фігурних консолях. Перед цим же фасадом – велика тераса, влаштована наперекритті оранжереї, яка і складає нижній поверх палацу - цоколь.

Раніше над цокольним поверхом балкон мав ажурні ковані поруччя, а винос його давав дуже глибоку тінь, яка утворювала сильний контраст цокольного поверху, який знаходиться в ній так два світлих верхніх поверхи.

На жаль, не збереглося даних про те, як виглядали інтер'єри палацу в часи Комарів. Відомості близько 1840р., згадують лише про"чудові салони" та терасу, що була заставлена "духм'яними квітами", які нагадали йому "Одісею" та палац Алкмена.

Відомо, що середню частину будинку, яка виходила вікнами на парк, займала велика бальна зала, стіни якої були прикрашені подвійними пілястрами, а стеля була поштукатуреною. Скоріш за все, саме в цій залі в 1825р. відбулося весілля Дельфіни Комар з Мєчиславом, сином сумнозвісного другого чоловіка Софії Потоцької, Станіслава Щєнсного Потоцького

В 1867 Олександро Комар продає маєток контр-адміралу Миколі Матвійовичу Чихачеву, учаснику російсько-турецької війни на Балканах, директору Російського товариствапароплавства і торгівлі на Чорному та Азовському морях. Чихачов командував будівництвом залізної дороги від Києва до Одеси, тому вражений красою Поділля вирішує прикупити тут декілька маєтків, для своїх дев’яти дітей.

За фотографіями 1902 року фонтан працював і бив на висоту колон портика. Система подачі води була схожа із системою у славнозвісному парку Софіївка в Умані. Було побудовано систему водозбірників, з яких вода самоплином текла до палацу.

Адмірал дещо перебудував внутрішні приміщення маєтку, особливо вестибюль та сходи.

Планування дворових приміщень поступово переходять одне в одне, вестибуль та зала розташовані в центральній частині. При ремонті у 60-х роках XX ст. палац трохи перебудували. Так був перепланований вестибуль, змінені розміри та рівні вікон другого поверху.

Також до наших днів дожили залишки фортечних стін та ексапрун. На території маєтку розташована цікава будівля, яка до себе привертає увагу своєю охайністю. Це так званий «арсенал» - стара стайня (XVIII в.) з високим профільованим з тесаного каменю фронтоном і двома вікнами з обох сторін дверей, оформлених сандриками-полочками з невеликими кам'яними жіночими голівками. В широченному фронтоні влаштоване велике п’ятикутне вікно — проріз фуражного горища. Ймовірно, ця будівля відноситься до колишніх, "докомарівських” часів, а свою назву «арсенал» одержала, коли в 1930-і роки тут містився дійсно арсеналукрепрайона.

Біля арсеналу розташований флігель, теж будівля того часу. В плані утворює літеру «Г», двоповерхова, в стилі неоготики. Вікна першого поверху головного фасаду мають стрілчаті перемички і посаджені в глибокі ніші того ж абрису, вікна другого поверху – прямокутні, але теж знаходяться в стрілчатих нішах. Спочатку на кутах будівлі на рівні верху карнизу знаходилися кам’яні обеліски.

В маєтку у 1917 році розміщувалася прикордонна військовачастина. З 1939 року на територіїмаєткузнаходиться дитячий інтернат.

З 1958 року на базі поміщицького маєтку Чихачова відкрито школу-інтернат, яка з 1968 року набула статусу санаторно-курортної для дітей із серцево-судинними захворюваннями.